Repair Together. Відродження толоки

текст українською

Залишки Будинку культури в селі Ягідне (Чернігівська область) / Vestiges de la maison de la culture dans le village de Yahidne (région de Chernihiv) © Поліна Полікарпова / Polina Polikarpova

Серед завалів снує молодь: сортують уламки, розбирають залишки стін, викидають сміття. Вцілілу цеглу чистить від залишків клею група людей з молоточками. В 20 метрах грають b2b на вінілі Recid і Vitalii Shevchenko, відомі українські діджеї. Молоточники намагаються відбивати згустки розчину в ритм сету.

Молодь вдягнута відповідно ситуації: спортивні штани, форма для занять йогою чи діряві та запрані речі, яких вже не шкода. Але деталі – гліттер на щоках і повіках, неонові бананки і карабіни, леопардові хустки на головах – вказують на те, що ця бригада комунальників приїхала в село навпрошки з backyard К41, найвідомішого техно-клубу столиці.

Село Ягідне (Чернігівська область) / Village de Yahidne (région de Chernihiv) © Поліна Полікарпова / Polina Polikarpova

Раптом на вулицю Дружби, що веде до БК, виходять місцеві. Близько 20 мешканців Ягідного прямують до руїн, деякі з них несуть вила і лопати. Кілька прибиральників помічають делегацію і виходять їй на зустріч, передчуваючи конфлікт.

Селяни зупиняються в кількох метрах від подвір’я БК і спостерігають за роботою на руїнах. На вила і лопати спираються, щоб стояти з комфортом. Хвилин за 10 мовчанку перериває одна із жінок. “Ну що, подивився? – звертається вона до свого чоловіка. – Хай діти працюють, а нам час вже”. Слідом за подружжям починають розходитись і інші члени делегації. Прибиральники видихають з полегшенням.

Як я вперше потрапила на толоку Repair Together

Сцена аж надто художня, щоб бути правдивою, але маю вас запевнити, що бачила все на власні очі. Село Ягідне – місце, де російські військові поводились особливо жорстоко. Саме тут 350 українців були замкнені в шкільному підвалі площею 197 м² протягом трьох тижнів; старші люди помирали від задухи, імена загиблих фіксували на стіні, там само – вели календар.

Шкільний підвал, село Ягідне / Sous-sol de l’école, village de Yahidne © Павло Юз / Pavlo Yuz

Вкриті глітером танцюристи – це волонтери, які вже більше року займаються відновленням Чернігівщини. Практично кожні вихідні вони приїжджають сюди з Києва, щоб розчищати зруйновані об’єкти (прибирання) або зводити нові хати на місці пожарищ (будівництво). Такий формат безоплатної гуртової допомоги в Україні називається “толока”. ГО Repair Together забезпечує толочанам трансфер в дві сторони та харчування, координує їх роботу та облаштування наметового табору для ночівлі.

Наметове містечко / Cité de tentes © архів Repair Together / Archives Repair Together

Дозвілля волонтерів – окремий клопіт організаторів. Культурну програму переважно вибудовують довкола музики, проте цим не обмежуються: влаштовують екскурсії, майстер-класи, практики йоги, квести.

Приєднатися до Repair Together я дозрівала більше півроку. Толоці, на яку я нарешті приїхала, організатори дали тему “лаунж”. Яке дозвілля на мене чекає я не розуміла, і, якщо чесно, не цікавилась. Я їхала на толоку з думкою: нарешті я зараз комусь допоможу; і це обов’язково допоможе мені.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

Оздоровчий вплив лопати на ментальне здоров’я білоруки

Зробити щось власними руками, якщо не з російськими військовими, то принаймні з наслідками їх злодіянь — мрія багатьох цивільних українців. Наприкінці травня цього року я зареєструвалась на толоку в чат-боті, і о 8 ранку в суботу приїхала на точку збору, звідки волонтерів на Чернігівщину везло кілька автобусів. За вихідні планували прибрати кілька об’єктів у селі Бакланова Муравійка, будівництво на той момент велося на трьох локаціях в селі Лукашівка. Учасників толоки попередньо поділили на групи, кожна з яких відповідала за окрему задачу і мала висадитись на окремій зупинці.

Я висадилась ще на моменті підйому о 7 ранку в суботу, і зметикнути, що конкретно маю робити зараз, навіть не намагалась. Вирішила просто повторювати за приємною дівчиною на сусідньому сидінні.

Ми вийшли з автобусу останніми посеред тихого путівця. 11 ранку, спека, довкола осідає дорожній пил. Одночасно з комарами мене почали кусати мошки, які через велике водопілля на Десні цього року безпрецедентно розплодилися. Вони оточили мене суцільною дзижчащою хмарою, тож я буквально побігла до найближчої хати.

Всередині інші волонтери перевдягались у робоче. Я звернула увагу на стіл, щедро накритий дивним меню: оладки, зелена цибуля та часник, варена картопля, дрібно нарізане сало, варення та сметана, домашня наливка. “Пити будеш, доця?” — звернулась до мене жінка, яка, вочевидь, була тут за господиню. Так я познайомилася з бабою Надею.

Нашим об’єктом виявилося подвір’я, в центрі якого сяяли білим чотири новенькі стіни з газоблоків. В першу свою толоку я опинилася на Великому Дівництві. Цей спецпроєкт покликаний боротися із гендерними стереотипами, наочно спростовуючи їх на будівельному майданчику. Будь-які роботи тут ведуть тільки жінки.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

Історія життя пані Ніни, власниці будинка, теж приклад неабиякої емансипації: самостійно виховувала двох синів, заробляла дрібним підприємництвом, перепродаючи в Чернігові сир та овочі з Лукашівки, придбала єдиний в селі продуктовий магазин, хотіла розвивати бізнес далі та возити продукти в місто більшими партіями. За два місяці до початку повномасштабного вторгнення Ніна взяла в кредит мінібус. Але російська артилерія скорегувала цей бізнес-план: внаслідок обстрілу згоріли і машина, і хата. Ніні з дітьми пощастило неушкодженими вибратись із пожежі.

До толоки я настільки не орієнтувалася в будівництві, що не відрізняла лом від кірки. Якщо бути точною, те, що я вважала ломом, виявилося кіркою; те, що виявилося ломом, я раніше не бачила взагалі. Втім, того дня задача передбачала роботу лопатою, навіть мені знайомим інструментом. Потрібно було розібрати залишки ганку старої оселі та викопати на його місці траншею під заливку фундамента шириною 30 см та глибиною 80 см.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

Через всюдисущих мошок працювати доводилось із сітчастим мішком на голові. Повітря розігрілося до 30 градусів. На долонях з’явилися мозолі. Фраза “я більше не можу” на повторі крутилася в моїй голові, наче мантра. Але дівчата навколо, такі само непризвичаєні до важкої фізичної праці, як і я, хекали, лаялися і продовжували копати. І я продовжувала з ними.

Близько 7 вечора ми згорнули роботи і поїхали в Бакланову Муравійку. Інтер’єр сільського БК нагадував декорації фільма Уеса Андерсена: пастельно-рожеві панелі на стінах, ніжно-блакитна стеля, різнокольорові плафони, вишиті рушники і великий портрет Тараса Шевченка. Дизайн був красивий і абсурдний, як і весь попередній день.

Я, бліда астенічна дитина, вихована містом, вперше потрапила в справжнє село, і навіть зробила для цього села щось корисне. Я була в захваті від колективної праці. Я дізналася, що піт може не скапувати, а буквально – стікати моїм тілом, наче струмок.

Стемніло, по центру галявини перед БК розпалювали велику ватру, звідусіль лунав сміх. Хтось почав награвати на укулеле мелодію “Неба” групи Один в каноє. Я підняла очі догори і обімліла: це було найзоряніше небо, що я бачила в житті. Так закінчувався мій перший день на толоці.

Як толоку винайшли і перевинайшли

Століттями одноразова праця гуртом – толока – використовується для швидкого вирішення проблем окремих членів громади. Толокою будували хату молодому подружжю, відбудовували житло погорільців, вирішували громадські потреби: зводили школи чи вішали важкі дзвони до церкви. Праця була “безоплатною, але за одробіток”, тобто між учасниками толоки і господарем укладався неписаний договір: ми допомагаємо тобі, а ти так само допоможеш кожному з нас, якщо в цьому виникне потреба.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

Рейв Толока / Rave Toloka © Павло Юз / Pavlo Yuz

Господар зазвичай годував своїх волонтерів та забезпечував їм дозвілля. Коли будували хати з глини, вимішування матеріалу супроводжувалось піснями та «босими танцями». Іноді для підсумків толоки наймали музик, ті грали аби «хата була весела».

Звичай був поширеним в Україні принаймні до середини ХХ сторіччя, зокрема після Другої світової війни майже всі села відбудували толоками. Проте СРСР змінив традиційну культуру господарювання в українському селі, насильницька колективізація позбавила селян бажання будь-що ще робити колективно. Звичай підзабувся, але відпочатку повномасштабного вторгнення рф в Україну здійснив потужний камбек.

2-3 квітня 2022 року російські війська звільнили Київщину та Чернігівщину. Наступного ж дня група друзів зі столиці вирушила туди на розвідку. Попередньо всі вони займалися різними видами волонтерства, проте нарізно та безсистемно. Цього разу 7 “столичних хіпстерів” спробували допомогти якісно, і так постала організація Repair Together та “толока” як її основний інструмент.

Село Лукашівка стало “базою” Repair Together через комбінацію випадковостей. Одна вагома – це баба Надя. 64-річна жінка з власної ініціативи прийшла познайомитись і пригостити волонтерів своїми фірмовими оладками, щоб залишитись в житті організації назавжди, аби допомагати допомагати. Зараз серед толочан вона вважається легендарним персонажем, її цитують, її рецепти записують і передають далі.

В селі Лукашівка, де живе баба Надя і фактично базується Repair Together, до вторгнення проживало трохи більше 500 людей. За три тижні російської окупації 12 жителів загинули, незліченні хати були знищені або пошкоджені. Вознесенська церква, пам’ятка архітектури XVIII сторіччя, зараз справляє враження давно забутої, відданої на волю часу. Насправді до 20 березня 2022 року храм був працюючим, його будівля – неушкодженою, стіни – святково вибіленими.

Кілька перших Толок відбулися в селі невдовзі після його звільнення, і хоч кожного разу кількість волонтерів зростала, загальна атмосфера в селі лишалася гнітючою.

Все змінила конкретна подія. Марія Квітка, фольклористка, співачка та переможниця шоу “Голос країни-12”, приїхала на Толоку в якості волонтерки, але після прибирання вирішила також заспівати для всіх присутніх. Короткий імпровізований концерт справив на лукашівців таке враження, що Repair Together ухвалили рішення кожен наступний волонтерський захід робити також і заходом культурним. Якщо Repair Together – це стіна, то відбудова Чернігівщини – це цегла, а музика, танці та інше дозвілля – будівельний клей. Звісно що купа цегли навіть без розчину схожа на стіну, проте чи міцна така конструкція?

Рейв Толока / Rave Toloka © Павло Юз / Pavlo Yuz

Як “легітимізувати” радість під час війни: Рейв-толока

Найбільшого медійного розголосу набули рейв-толоки Repair Together, хоча вперше цей формат команда організовувала з великими пересторогами. “Це був липень 2022 року, Київ лише потроху приходив до тями після облоги та окупації Київщини. Повертати в місто рейви було не на часі, – згадує Даша Косякова, комунікаційниця Repair Together. – Ми шукали спосіб поєднати задоволення від живих виступів улюблених діджеїв і чисте сумління, так з’явилася ідея провести Толоку в стилі рейву.

Ми розуміли, що такий формат може комусь здатися неетичним, і готувалися до кризової комунікації, але вона не знадобилася”.

Будинок культури в селі Іванівка (Чернігівський район) Рейв Толока / Maison de la culture du village d’Ivanivka (district de Chernihiv) Rave Toloka © архів Repair Together / Archives Repair Together

Рейв-толока стала гучним успіхом, завдяки якому про Repair Together написали The New York Times, Dazed, Washington Post, BBC. Події такого формату відтоді регулярно повторюють, переважно в зруйнованих Будинках культури. Оскільки сети граються безпосередньо під час прибирання, локаціями для рейв-толок стають тільки великі об’єкти, де 200+ волонтерів мають достатньо роботи.

Цього року організатори вигадали, як зробити прибирання руїн більш sustainable: вогнетривку цеглу, яка витримала пожежу, волонтери не викидають, а відкладають для повторного використання. Ритм, в якому палети наповнюються матеріалом для нових хат, задають відомі українські діджеї: Nastya Vogan, Recid, crepaque, Seba Korecky, Ready in LED.

Рейв Толока / Rave Toloka © архів Repair Together / Archives Repair Together

Співоча будівельна спілка, яка не всім подобається

Музика колись звела друзів, які створили Repair Together, тож їх меломанство та культивація меломанії довкола цілком закономірні. Співзасновники організації Даша Косякова (Dasha Joint) та Олександр Кучинський (The Big Kuchinsky) – діджеї, і свої перші сети відіграли саме для волонтерів. Репер Олександр Чупринський спершу був звичайним волонтером, а з часом перебрав на себе відповідальність за менеджмент всіх культурних івентів Repair Together. Виконавець зізнався толокам в коханні у треку, і так організація отримала власний гімн. Ігор Задорожний, прихильник d’n’b, vinil-only діджей та співзасновник фестивалю сучасної вуличної музики Брудний пес, нещодавно став виконробом Великого Дівництва.

Рейви – лише один із багатьох музичних форматів, які вітаються на толоці. Івент-команда вигадує рішення під кожен, будує сцени та розробляє сет-дизайн з палет, причепів, відер, лопат. І от вже саксофоніст Andrii Barmalii виступає серед полей жита, гречки та гарбузів, авангардний гурт DakhTrio грає прем’єрну виставу за мотивами віршів Павла Тичини в приміщенні корівника, поміж мішків картоплі, а найпопулярніша реперка України Alyona Alyona закриває цьогорічний сезон Толок виступом в БК у Баклановій Муравійці (саме в тій залі з кольоровими плафонами та портретом Шевченка, яка вразила мене першої толоки).

© архів Repair Together / Archives Repair Together

І саме за це Repair Together часом критикують – за концерти, пристрасні па на танцполі, гліттер і посмішки. За те, що вони перетворили волонтерство на приємний досвід, який хочеться переживати знову і знову. Не існує правильного способа впоратись із війною, тож я з розумінням ставлюся до українців, для яких чужа радість стає подразником. Сама я належу до тих, хто знаходить можливість для радості попри темні часи. З точки зору медицини, так ми маємо більше шансів ці темні часи пережити.

85% усього, що росія зруйнувала чи пошкодила в Чернігівській області, – це житло. 1,5 роки тому волонтери вирішили не чекати централізованих рішень і фінансування, а брати і робити, те, що можуть, з тим, що мають. За рік з моменту деокупації держава відновила лиш 10% житлових об’єктів, спрямувавши основні зусилля на об’єкти соціальної та критичної інфраструктури. Тим часом столичні хіпстери прибрали кілька десятків руїн, цього місяця завершують будівництво 6 будинків, в процесі зведення – ще 19.

Коли відбувались перші толоки, було незрозуміло, кому вони допомагають більше: практично – місцевим, чи психологічно – толочанам. Тепер очевидно, що в протиставленні немає жодного сенсу, це – паралельні процеси, всі у виграші. Ось історія наостанок.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

Десь на 10-ту мою Толоку для волонтерів грав гурт Nazva. Локацією став БК у Іванівці, серйозно пошкоджений, але прибраний Repair Together. В той день я сильно втомилася на будівництві, про групу нічого не знала, і спочатку вирішила перечекати концерт назовні. Та музика до мене долітала, це були народні українські пісні в сучасному аранжуванні, і десь на третій я не втрималась і зайшла всередину. Дует на сцені вкладався у свою гру так, що піт буквально капав у хлопців з лоба. Волонтери і жителі Іванівки танцювали, дехто навіть босоніж.

Відпочатку повномасштабного вторгнення мене не полишало відчуття, що я знову і знову проживаю найгірший день мого життя, і кожен хороший досвід, що зі мною трапляється, все одно неповноцінний. Того вечора в Іванівці я вперше усвідомила, що це відчуття минуло, що я навіть не помітила, як завдяки Repair Together вирвалась із дня бабака. На тлі обпалених стін і пустих віконних отворів БК закрутився хоровод у три кола, і це несамовите свято відчувалось як найкраща можлива помста тим, хто хотів нас знищити.

Texte en français

Залишки Будинку культури в селі Ягідне (Чернігівська область) / Vestiges de la maison de la culture dans le village de Yahidne (région de Chernihiv) © Поліна Полікарпова / Polina Polikarpova

Des jeunes s’activent parmi les décombres, triant les débris, démontant les restes de murs et jetant les gravats. Un groupe s’active avec des marteaux pour ôter des briques encore intactes les résidus de mortier. À 20 mètres de là, Recid et Vitalii Shevchenko, célèbres DJ ukrainiens, font un back-to-back aux platines. Les gens essaient de donner des coups de marteau sur le mortier en suivant le rythme du set.

Ces jeunes gens sont habillés comme il convient dans une telle situation : combinaison de yoga ou vêtements déchirés et délavés, ceux que l’on ne regrettera pas d’avoir salis. Mais les détails – paillettes sur les joues et les paupières, bananes et carabines fluo, foulard léopard sur la tête – indiquent que cette brigade de travailleurs a débarqué dans le village en provenance directe de backyard K41, le plus célèbre club techno de la capitale.

Село Ягідне (Чернігівська область) / Village de Yahidne (région de Chernihiv) © Поліна Полікарпова / Polina Polikarpova

Soudain, des habitants arrivent sur la rue Droujba (« rue de l’Amitié ») qui mène à la Maison de la Culture. Une vingtaine d’habitants de Yahidne se dirigent vers les ruines, certains munis de fourches et de pelles. Plusieurs membres des brigades de déblayage remarquent la délégation et s’avancent à sa rencontre : ils anticipent un potentiel conflit.

Les villageois s’arrêtent à quelques mètres de la cour centrale de la Maison de la Culture et observent le travail en cours dans les ruines. Ils sont debout et s’appuient sur leurs fourches et leurs pelles pour plus de confort. Au bout d’une dizaine de minutes, l’une des femmes rompt le silence. « Alors, c’est bon, tu as vu ? dit-elle à son mari. Laisse les jeunes travailler, nous, on doit y aller. » Le reste de la délégation suit le couple et commence à partir. Les nettoyeurs poussent un soupir de soulagement.

Comment j’ai participé pour la première fois à la « toloka » de Repair Together

La scène semble presque trop artistique pour être vraisemblable, mais je peux vous assurer que je l’ai vue de mes propres yeux. Le village de Yahidne est un endroit où les militaires russes se sont comportés de manière particulièrement cruelle. C’est précisément là que 350 Ukrainiens ont été enfermés dans un sous-sol d’école de 197 m² pendant trois semaines ; les personnes âgées y mouraient d’étouffement, on consignait le nom des morts sur le mur, et on tenait un calendrier.

Шкільний підвал, село Ягідне / Sous-sol de l’école, village de Yahidne © Павло Юз / Pavlo Yuz

Les danseurs couverts de paillettes sont des bénévoles qui travaillent à la reconstruction de l’oblast (région) de Tchernihiv depuis plus d’un an. Presque tous les week-ends, ils viennent de Kyïv pour déblayer les installations détruites ou construire de nouvelles habitations dans des sites ravagés par les incendies. En Ukraine, cette forme d’aide collective bénévole s’appelle « toloka ». L’ONG Repair Together fournit aux activistes de la toloka le trajet aller-retour et les repas, coordonne leur travail et organise un campement de tentes pour la nuit.

Наметове містечко / Cité de tentes © архів Repair Together / Archives Repair Together

Le temps libre des bénévoles est aussi pris en charge par les organisateurs. Le programme culturel est principalement axé sur la musique, mais il ne s’y limite pas : il y a aussi des excursions, des master classes, des ateliers de yoga et différents jeux de rôle.

Voilà plus de six mois que j’envisageais de participer à une action organisée par Repair Together. Les organisateurs de la toloka à laquelle j’ai finalement décidé de participer avaient choisi le thème « lounge ». Je ne savais pas à quel genre de loisirs je devais m’attendre, et pour être honnête, cela ne m’intéressait pas. En chemin pour la toloka, je pensais que j’allais enfin pouvoir aider, et que cela allait certainement m’aider en retour.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

L’effet curatif d’une pelle sur la santé mentale d’un citadin

Faire quelque chose de ses dix doigts – et si l’on ne peut pas lutter directement contre les militaires russes, lutter contre les conséquences de leurs atrocités – c’est le rêve de nombreux civils ukrainiens. À la fin du mois de mai de cette année, je me suis inscrite à la toloka via un chatbot et, le samedi matin à 8 heures, je me suis présentée sur le lieu de rassemblement, d’où plusieurs bus emmenaient les bénévoles dans la région de Tchernihiv. Au cours du week-end, il était prévu de déblayer plusieurs sites dans le village de Baklanova Mouraviïka. Par ailleurs, des travaux de construction étaient en cours sur trois sites dans le village de Loukachivka. Les participants de la toloka ont été d’abord divisés en groupes auxquels ont été confiées des tâches différentes. Ainsi chaque groupe devait descendre à un arrêt de bus différent.

Quand je m’étais levée ce samedi matin à 7 heures, je n’avais même pas cherché à savoir ce que j’étais censée faire exactement. Alors j’ai juste décidé de suivre l’exemple de la sympathique jeune fille assise à côté de moi dans le bus.

Nous sommes descendues du bus les dernières, au beau milieu d’une route de campagne tranquille : il était 11 heures du matin, la chaleur était déjà intense et la poussière de la route se déposait autour de nous. Des moustiques, mais aussi d’autres petites bestioles ont commencé à me piquer. Cette année, en raison du haut niveau des eaux de la Desna, les moucherons avaient particulièrement proliféré. Ils tournaient autour de moi comme un gros nuage bourdonnant, si bien que je me suis littéralement enfuie dans la direction du bâtiment le plus proche.

À l’intérieur, d’autres bénévoles étaient en train de revêtir leurs tenues de travail. J’ai remarqué une table généreusement garnie d’un menu étonnant : oladky (petites crêpes épaisses), oignons verts et ail, pommes de terre bouillies, fines tranches de salo (lard), confiture et crème aigre, et liqueur maison. Une femme – manifestement notre hôtesse – m’a demandé : « Tu veux quelque chose à boire, ma chérie ? » C’est ainsi que j’ai fait la connaissance de baba (grand-mère) Nadia.

Le site que nous devions déblayer était une cour, au centre de laquelle quatre murs flambant neufs, faits de blocs de béton cellulaire, étincelaient d’un éclat blanc. Pour ma première toloka, je me suis retrouvée dans l’équipe de « Velyke Divnytstvo », un projet féministe qui vise à lutter contre les stéréotypes de genre, jusque sur le chantier de construction où il n’y a pas un ouvrier mais que des ouvrières.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

L’histoire de Nina, la propriétaire du bâtiment, est également un remarquable exemple d’émancipation : elle a élevé seule ses deux fils, a gagné de l’argent en gérant un petit commerce à Tchernihiv où elle vendait du fromage et des légumes venant de Loukachivka. Elle a acheté la seule épicerie du village et voulait développer son commerce en acheminant des produits alimentaires à Tchernihiv en plus grandes quantités. Deux mois avant le début de l’invasion à grande échelle de l’Ukraine, Nina avait contracté un prêt pour l’achat d’un minibus. Mais l’artillerie russe a « changé » son business plan : les bombardements ont détruit à la fois sa voiture et sa maison. Nina et ses enfants ont eu la chance de s’en sortir indemnes.

Avant la toloka, j’étais tellement ignorante en matière de construction que je ne faisais pas la différence entre un pied-de-biche et une pioche. Pour être plus précise, ce que je pensais être un pied-de-biche s’est avéré être une pioche ; ce qui s’est avéré être un pied-de-biche, je n’en avais tout simplement jamais vu auparavant. Pourtant, ce jour-là, on a travaillé à la pelle, un outil familier même pour moi. Il fallait déblayer les restes du perron d’une vieille bâtisse et y creuser une tranchée de 30 cm de large et de 80 cm de profondeur pour couler les fondations.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

À cause des moucherons omniprésents, il fallait travailler avec un sac en filet sur la tête. La température atteignait les 30 degrés. J’ai eu des ampoules sur les paumes. Les mots « Je n’en peux plus » tournaient en boucle dans ma tête, comme un mantra. Mais les filles qui étaient autour de moi, aussi peu habituées que moi aux travaux physiques exigeants, riaient et juraient, mais continuaient à creuser. Et j’ai continué avec elles.

Vers 19 heures, nous avons terminé notre travail et sommes allés à Baklanova Mouraviïka. L’intérieur de la Maison de la Culture de cette commune rurale ressemblait au décor d’un film de Wes Anderson : des panneaux rose pastel sur les murs, un plafond bleu pâle, des plafonniers colorés, des serviettes brodées et un grand portrait de Taras Chevtchenko [1]. Le design était esthétique et absurde en même temps, comme ce que nous avions vu la veille.

Enfant de la ville pâle et asthénique, je me retrouvais pour la première fois dans un vrai village et, qui plus est, je faisais quelque chose d’utile pour ce village. J’ai adoré le principe du travail collectif. Ce jour-là, j’ai compris que la sueur pouvait non seulement couler, mais aussi ruisseler littéralement tout le long de mon corps.

La nuit était en train de tomber, un grand feu de joie était allumé au centre de la pelouse devant le cinéma et les rires fusaient de partout. Quelqu’un a commencé à jouer au ukulélé la mélodie de la chanson « Nebo » du groupe Odyn v kanoe. J’ai levé les yeux et je suis restée sans voix : je n’avais jamais vu un ciel plus étoilé de ma vie. C’est ainsi que s’est terminée ma première journée de toloka.

Comment la toloka a été inventée et réinventée

Pendant des siècles, on a eu recours à la méthode du travail collectif ponctuel, ou toloka, pour résoudre rapidement les problèmes des membres de la communauté. On organisait une toloka pour construire une maison à un jeune couple, pour reconstruire les maisons des victimes d’incendies et pour répondre à des besoins d’intérêt général : construire une école ou suspendre les lourdes cloches d’une église. Le travail était « gratuit mais contre service », ce qui signifiait que les participants de la toloka et le bénéficiaire concluaient une sorte de contrat tacite qui revenait à dire : « Nous t’aidons aujourd’hui mais tu nous le rendras en aidant chacun d’entre nous le jour où nous aurons besoin de toi ».

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

Рейв Толока / Rave Toloka © Павло Юз / Pavlo Yuz

Le bénéficiaire nourrissait généralement les personnes volontaires pour l’aider, et leur proposait également des loisirs. Lorsqu’on construisait des maisons en argile, le pétrissage de la glaise était accompagné de chansons et de « danses aux pieds nus ». Parfois, des musiciens étaient engagés pour fêter la fin de la toloka, afin que « la maison soit joyeuse ».

Au moins jusqu’au milieu du XXe siècle, cette coutume a existé en Ukraine. Ainsi, après la Seconde Guerre mondiale, presque tous les villages ont été reconstruits grâce au travail collectif des tolokas. Mais l’URSS a imposé des changements à la culture traditionnelle rurale des campagnes ukrainiennes, et la collectivisation forcée a détruit chez les villageois toute envie d’engager une quelconque action collective. La coutume a été oubliée, mais depuis le début de l’invasion totale de l’Ukraine par la Russie, elle a fait un retour en force.

Les 2 et 3 avril 2022, les Russes ont évacué leurs troupes des régions de Kyïv et de Tchernihiv. Dès le lendemain, un groupe d’amis venant de la capitale s’y rend pour faire une reconnaissance. Auparavant, ils s’étaient tous engagés dans différents types de bénévolat et d’activisme, mais séparément et sans coordination. Cette fois-ci, ces sept « hipsters venus de la capitale » ont essayé d’apporter un soutien de qualité, et c’est ainsi qu’est née l’organisation Repair Together, ainsi que sa principale méthode d’action, la toloka.

Le village de Loukachivka est devenu le QG de Repair Together grâce à toute une série de hasards dont l’un des principaux a été baba Nadia. Cette femme de 64 ans est venue de sa propre initiative faire connaissance avec les bénévoles et leur offrir ses fameuses petites crêpes, avant de devenir un personnage incontournable de la vie de l’organisation, pour pouvoir aider, aider et encore aider. Aujourd’hui, c’est une figure mythique parmi les bénévoles : elle est citée, on copie ses recettes et on les transmet.

Dans le village de Loukachivka, où vit baba Nadia et où est basée l’organisation Repair Together, on comptait un peu plus de 500 habitants avant l’invasion. En trois semaines d’occupation russe, 12 habitants ont été tués et d’innombrables maisons ont été détruites ou endommagées. L’église de l’Ascension, un monument architectural du XVIIIe siècle, est désormais en ruine ; on dirait un bâtiment abandonné depuis longtemps et livré aux caprices du temps. En réalité, jusqu’au 20 mars 2022, l’église était encore en activité, ses murs étaient intacts et ses murs blanchis à la chaux à l’occasion des fêtes.

Un certain nombre de tolokas ont eu lieu dans le village peu après sa libération et, bien que le nombre de bénévoles ait connu une augmentation régulière, l’atmosphère générale du village restait pesante.

Un événement particulier a tout changé. La chanteuse Maria Kvitka, spécialiste du folklore et gagnante de la douzième édition de « Holos kraïny » (« The Voice » en Ukraine), est venue participer à une toloka en tant que bénévole. Après avoir participé aux opérations de déblayage, elle a décidé de chanter pour les personnes présentes. Ce petit concert impromptu a fait une telle impression sur les habitants de Loukachivka que Repair Together a décidé de faire de chaque action bénévole un événement culturel. Si l’on imagine que Repair Together est un mur, alors, les actions de reconstruction de la région de Tchernihiv sont les briques, et la musique, la danse et les autres activités culturelles sont le mortier de construction. Bien sûr, un empilement de briques, même sans mortier, pourra ressembler à un mur, mais ce mur sera-t-il solide ?

Рейв Толока / Rave Toloka © Павло Юз / Pavlo Yuz

Comment « légitimer » la joie en temps de guerre : une rave-toloka

Les événements de Repair together qui ont été les plus médiatisés sont les tolokas-rave party ou rave-tolokas. La première édition, les organisateurs l’ont lancée avec beaucoup de prudence. « Nous étions en juillet 2022 et la ville de Kyïv se remettait à peine du siège et de l’occupation de sa région. Ce n’était pas le bon moment pour recommencer à organiser des raves dans la ville, se souvient Dacha Kossiakova, responsable de la communication de Repair Together. Nous cherchions comment avoir la conscience tranquille tout en prenant du plaisir sur les sets de nos DJ préférés, c’est ainsi que nous avons eu l’idée d’organiser une toloka dans le style d’une rave party. Nous savions qu’un tel format aurait pu sembler contraire à l’éthique pour certains, et nous nous préparions donc à une communication de crise, mais cela n’a pas été nécessaire. »

Будинок культури в селі Іванівка (Чернігівський район) Рейв Толока / Maison de la culture du village d’Ivanivka (district de Chernihiv) Rave Toloka © архів Repair Together / Archives Repair Together

La rave-toloka a connu un succès si retentissant que le New York Times, Dazed, le Washington Post et la BBC ont parlé de Repair together. Des événements de ce type ont été organisés régulièrement depuis lors, principalement dans des Maisons de la Culture détruites. Étant donné que les sets ont lieu au moment même des opérations de déblayage, seuls les sites de taille suffisante sont retenus, des endroits où plus de 200 bénévoles peuvent s’activer au même moment.

Cette année, les organisateurs ont trouvé le moyen de rendre le déblayage des ruines plus durable : les bénévoles ne se débarrassent plus des briques réfractaires ayant survécu aux incendies, ils les mettent de côté pour les réutiliser. Ce sont de célèbres DJ ukrainiens – Nastya Vogan, Recid, crepaque, Seba Korecky, Ready in LED – qui donnent le tempo pour remplir les palettes de matériaux qui serviront pour de nouvelles maisons.

Рейв Толока / Rave Toloka © архів Repair Together / Archives Repair Together

Une organisation qui construit en chantant et qui ne plaît pas à tout le monde

C’est la musique qui a réuni un jour le groupe d’amis qui a créé Repair Together. On comprend donc leur amour de la musique et l’envie qu’ils ont de la diffuser autour d’eux. Les cofondateurs de l’organisation, Dacha Kossiakova (Dasha Joint) et Oleksandr Koutchynsky (The Big Kuchinsky), sont DJ, et c’est pour les bénévoles qu’ils ont joué leurs premiers sets. Le rappeur Oleksandr Tchouprynsky a d’abord été simple bénévole dans l’organisation avant de prendre la responsabilité de la gestion de tous les événements culturels de Repair Together. L’artiste a déclaré sa flamme aux tolokas dans un morceau, et c’est ainsi que l’organisation a désormais un hymne rien qu’à elle. Ihor Zadorojny, grand fan de d’n’b, DJ vinyl only et cofondateur du festival de musiques de rue actuelles « Broudny pes » (ce qui peut se traduire par « Chien couvert de boue »), est récemment devenu directeur exécutif de « Velyke Divnytstvo ».

Les raves ne sont que l’un des nombreux formats musicaux que l’on aime accueillir sur les tolokas. L’équipe chargée des événements trouve des solutions pour chacun d’entre eux, construit des scènes et élabore une scénographie à partir de palettes, de remorques, de seaux et de pelles. Ainsi, le saxophoniste Andrii Barmalii se produit au milieu de champs de seigle, de sarrasin et de citrouilles, le groupe d’avant-garde DakhTrio présente son nouveau spectacle basé sur des poèmes de Pavlo Tytchyna dans une grange, au milieu de sacs de pommes de terre, et Alyona Alyona, la rappeuse ukrainienne la plus populaire, clôt la saison de tolokas pour cette année avec un spectacle à la Maison de la Culture de Baklanova Mouraviïka (la salle aux plafonniers colorés et au portrait de Chevtchenko qui m’avait tant impressionnée lors de ma première toloka).

© архів Repair Together / Archives Repair Together

C’est précisément pour cela que Repair Together est parfois critiqué : pour ses concerts, ses mouvements endiablés sur la piste de danse, ses paillettes et ses sourires, pour avoir transformé le bénévolat en une expérience agréable que l’on a envie de revivre encore et encore. On ne peut pas dire qu’il existe une unique bonne réponse à la question « comment faire face à la guerre ? », aussi je comprends bien les Ukrainiens pour qui la joie des autres devient une source d’irritation. Pour ma part, je fais partie de ceux qui trouvent des occasions de se réjouir même dans les périodes les plus sombres. Si l’on regarde la situation sous un angle médical, nous avons ainsi une meilleure chance de survivre à cette période tourmentée.

85 % des bâtiments ou infrastructures que la Russie a détruits ou endommagés dans l’oblast de Tchernihiv sont des logements d’habitation. Il y a un an et demi, des bénévoles ont décidé de ne pas attendre les décisions et les financements centralisés, mais de faire ce qu’ils pouvaient avec les moyens qu’ils avaient. Au cours de l’année qui a suivi la libération des territoires, l’État n’a restauré que 10 % du bâti résidentiel, concentrant ses efforts sur les infrastructures sociales et essentielles. Pendant ce temps, les hipsters de la capitale ont déblayé plusieurs dizaines de ruines. Ce mois-ci, ils achèvent la construction de six bâtiments, tandis que dix-neuf autres sont en cours de construction.

Lorsque les premières tolokas ont eu lieu, on ne savait pas vraiment qui cela aidait le plus : était-ce d’abord une aide pratique pour les habitants ou un soutien psychologique pour les bénévoles ? Aujourd’hui, on voit clairement que ce n’est absolument pas contradictoire car ce sont des processus parallèles, tout le monde y gagne : c’est la conclusion de l’histoire.

© Микита Абрамов/ Mykyta Abramov

Vers ma dixième toloka, le groupe Nazva est venu jouer pour les bénévoles. Le site concerné était la Maison de la Culture d’Ivanivka, qui a été gravement endommagée mais ensuite déblayée par Repair Together. Ce jour-là, j’étais très fatiguée sur le chantier, je ne savais rien du groupe et j’ai décidé d’attendre que le concert se finisse en restant à l’extérieur. Mais j’ai entendu la musique de loin, il s’agissait de chansons traditionnelles ukrainiennes avec un arrangement moderne, et vers la troisième chanson, je n’ai pas pu résister à l’envie d’entrer. Le duo sur scène était tellement investi dans sa performance que de la sueur leur coulait sur le front. Les bénévoles et les habitants d’Ivanivka dansaient, certains étaient même pieds nus.

Depuis le début de l’invasion à grande échelle de l’Ukraine, j’avais le sentiment de revivre sans cesse le pire jour de ma vie, et que les expériences positives que je vivais n’étaient plus jamais complètes ou réelles. Ce soir-là, à Ivanivka, j’ai pris conscience que pour la première fois, ce sentiment était passé. Je n’avais même pas remarqué que grâce à Repair Together, je m’étais extirpée de ce jour sans fin. Sur la toile de fond des murs brûlés et des fenêtres vides de la Maison de la Culture, une ronde de gens tournoyait en formant trois cercles concentriques, et cette célébration transcarpathique venue tout droit du lac Nesamovyte m’est apparue comme la meilleure revanche possible sur ceux qui avaient voulu nous détruire.

Traduit de l’ukrainien par Clarisse Brossard