Ultramarine

текст українською

Ultramarine - міжнародний квартет у складі вокалістки Уляни Горбачевської та басиста Марка Токара, литовського саксофоніста Петраса Вісняускаса та німецького барабанщика Клауса Кюґеля.

До альбому « Nebocry » увійшов запис концерту гурту, який відбувся у 2012 році в церкві Святого Лазаря у Львові. Сакральний простір наповнювався звуками, походження яких всім зрозуміле. Музиканти будували свій репертуар на основі українського фольклору, традиційної музики. Однак ні на мить не йдеться про суто народну музику. Навколо пронизливих мелодій, почерпнутих з традиції (які чудово веде голос Горбачевської), три інші учасники складу вибудовують ажурну імпровізовану структуру. Тон саксофону Вісняускаса може викликати асоціації зі музикою « третьої хвилі » або медитаціями в стилі нью-ейдж, але в той же час він блискуче вступає в діалог з голосом вокалістки.

Токар і Кюґель більшу частину часу поводяться досить обережно, можливо, навіть занадто стримано у своїх діях, але це має ефект величезного простору в музиці. Можливо, саме через це, незважаючи на виразно імпровізаційний акцент, пісні Горбачевської не втрачають свого оригінального характеру і настрою. А співає вона про речі одночасно дуже прості і дуже важливі : життя, дорослішання, старіння, смерть… Вічне замкнене коло, яке в історії цих чотирьох музикантів чіпляє винятково сильно.

Texte en français

Ultramarine est un quatuor international composé de la chanteuse Uliana Horbachevska et du bassiste Mark Tokar, du saxophoniste lituanien Petras Visnauskas et du batteur allemand Klaus Kügel.

L’album Nebocry comprend un enregistrement du concert du groupe, qui a eu lieu en 2012 à l’église St Lazare de Lviv. L’espace sacré était rempli de sons dont l’origine était claire pour tout le monde. Les musiciens ont construit leur répertoire sur la base du folklore ukrainien et de la musique traditionnelle. Cependant, il ne s’agissait pas de musique purement folklorique. Autour des mélodies perçantes tirées de la tradition (que la voix de Horbachevska porte parfaitement), les trois autres membres du groupe construisent une structure improvisée ajourée. Le son du saxophone de Visnauskas peut évoquer un certain nombre de références à la musique Third Stream ou aux méditations New Age, mais il entre aussi brillamment en dialogue avec la voix de la chanteuse.

Tokar et Kügel sont plutôt prudents la plupart du temps, peut-être même trop retenus dans leurs actions, mais cela a pour effet de créer un immense espace dans la musique. C’est peut-être pour cette raison que, malgré l’accent nettement improvisé, les chansons de Horbachevska ne perdent pas leur caractère et leur atmosphère d’origine. Elle chante des choses à la fois très simples et très importantes : la vie, le fait de grandir, de vieillir, la mort… Un éternel retour qui, dans l’histoire de ces quatre musiciens, est d’une puissance exceptionnelle.